Василь Олександрович Сухомлинський
На любові до дітей тримається світ. Цей постулат в усі часи був головним кредом для кращих педагогів
Василь Олекс
андрович Сухомлинський - з їх когорти. "Що найголовніше було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей", - так писав він у книзі свого життя "Серце віддаю дітям". Світ прекрасного для дитини починається в родині. "Витонченість відчуттів, емоційне сприйняття, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини - все це пізнається насамперед у родині", вважав він.
Народився Василь Олександрович у селі Василівці на Херсонщині (тепер Кіровоградська область). Тут пройшли його дитинство і юність. Батько Сухомлинського був селянином, а всі його діти (троє синів і донька) стали вчителями - викладали рідну українську мову та літературу.
«Сухомлинський працює над книгою «Серце віддаю дітям».
Влітку 1933 року Василь поїхав до Кременчука. Спочатку вступив до медичного технікуму, але незабаром залишив його, вступив на робфак, який достроково закінчив, і був прийнятий в педагогічний інститут. Провчившись два роки, Сухомлинський переводиться в Полтавський педагогічний інститут (на заочне відділення) і працює вчителем у заочній школі. Саме Полтавському педагогічному інституту Сухомлинський зобов'язаний знаннями основ педагогічної науки, вмінню працювати з дітьми. Тут він навчився культурі спілкування, прагненню до наукового пошуку. Закінчивши у 1939 році інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови та літератури в Онуфріївській середній школі.
У сорок першому Василь Олександрович добровольцем йде на фронт, а в січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський дістає тяжке поранення, захищаючи Москву.
Після закінчення лікування Василя Олександровича призначили директором середньої школи в Уфі, але щойно рідні місця було звільнено, він повернувся на батьківщину і став завідувачем райвно. Але працював недовго, і знову повернувся в школу. Його призначили директором Павлишівської середньої школи, якою Сухомлинський керував протягом 22 років, до кінця своїх днів.
Павлишівська школа стала знаменитою. Тут були розроблені і застосовані світоглядні і педагогічні принципи Сухомлинського - прихильника гуманістичної традиції виховання.
У Павлишівській середній школі виховання без покарань було педагогічним принципом всього учительського колективу. Зокрема, вважалося, що право користуватися гострим інструментом оцінки має лише той педагог, який любить дітей. Одна з найцінніших його якостей - людяність, у якій поєднується сердечна доброта з мудрою суворістю батьків. Це те, що хочуть бачити діти у своєму наставникові.
Оцінка у Сухомлинського - це винагорода за працю, а не покарання за лінощі. Він поважав "дитяче незнання". Місяць, півроку, рік у дитини може щось не виходити, але настане час - і вона навчиться. Свідомість дитини - могутня, але повільна річка, і у кожного вона має свою швидкість, вважав педагог.
Говорячи про оцінку як інструмент покарання, В.О.Сухомлинський вважав допустимим її застосування лише для школярів старших класів, бо в початкових класах покарання незадовільною оцінкою особливо болісно ранить, ображає і принижує. Не можна допускати, щоб дитина на самому початку свого шляху за "допомогою" вчителя, який поставив двійку, втратила віру в себе.
"Виховання без покарання - це не вузько шкільна справа, - говорив В.О.Сухомлинський. - Це одна з найважливіших проблем... перебудови суспільства, його найтонших і найскладніших сфер - людської свідомості, поведінки, взаємовідносин". Для нього не було ділеми: особа чи колектив. Це дві грані, два боки єдиного людського буття. Немає і не може бути виховання особи поза колективом, точно так, як не може бути "абстрактного" колективу без особи.
Спрямованість особи людини, її прагнень залежить багато в чому від навколишньої дійсності, духовності суспільства, характеру, мети і засобів виховання і освіти. В.О.Сухомлинський добре це розумів і не обмежувався аналізом лише матеріальних потреб і потреб пізнання. Найвищою потребою людини він вважав "потребу людини у людині як носії духовних цінностей; виникнення, розвиток цієї потреби на основі духовної спільності людей, їх прагнення до оволодіння духовними цінностями". Тому, на думку В.О.Сухомлинського головне завдання вчителя - зробити так, щоб найважливішою необхідністю кожного вихованця була його потреба в іншій людині.
"Вчительська професія, - писав В.О.Сухомлинський, - це людинознавство, постійне, невпинне проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса - постійно відкривати у людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення - один з тих коренів, який живить покликання до педагогічної праці. Я твердо переконаний, що цей корінь закладається у людині ще в дитинстві і юності, закладається і в родині, і в школі. Він закладається турботами старших - батька, матері, вчителя, - які виховують дитину в дусі любові до людей, поваги до людини". Саме так формувався педагогічний талант самого В.О.Сухомлинського, джерело якого - любов до дітей.
Комментарии
Отправить комментарий